“Якщо нічого не робити, помилок не буде, але і просування теж. “Очі бояться, а руки роблять”, ось мій девіз по життю”, – каже Ксенія із Київа. Що як і більшість українських біженців в лютому 2022 року втратила улюблену роботу. Але завдяки власним амбіціям дуже швидко знайшла себе як професіонал на німецькому ринку праці.
Наша розмова із Ксенією, яка приїхала у Німеччину зі своєю сім’єю та трьома собаками на початку повномасштабного вторгнення. В Україні вона працювала бухгалтером у великій компанії, але війна змінила все. Та незважачи на всі труднощі, Ксенія знайшла роботу за спеціальністю в Німеччині та вже більше року працює у німецькій компанії. Що мотивувало, які труднощі виникали, та що вона планує в майбутньому – все це розкриваємо в нашому інтерв’ю.
Розкажи коротко про свій приїзд у Німеччину? Коли та із ким ти прибула?
Я прибула разом із своєю сім’ю та трьома собаками. Це сталось у березні 2022 року. Нам допомогла компанія, в якій я тоді працювала, завдяки їм ми отримали житло та допомогу на перший час.
Пригадай свої перші враження від життя тут? Що було найважчим? В чому були труднощі?
Все було новим та незрозумілим. Було складно розібратись з транспортом в перший час, а також з документами. Все ускладнювалось через незнання мови, тому довелось згадувати англійську 🙂
Чи розглядала ти себе тут як спеціаліста, яким була в Україні? Чи зрозуміла, що будеш шукати новий шлях?
Спочатку не розглядала, бо розуміла, що не працювала з німецькою бухгалтерією, тому шансів отримати роботу бухгалтером мало. Але, несподівано, я отримала пропозицію працювати бухгалтером в німецькій компанії, правда міні-джоб, але для мене зʼявився шанс навчитись працювати в німецькій бухгалтерській програмі. Хоча на той момент я вже розпочала інтеграційний курс з німецької мови, після довгих роздумів, я прийняла рішення зробити паузу в вивченні мови і спробувати почати працювати. Попри те, що шлях на роботу становить 1,5 години, і дорога додому займає також 1,5 години.
Що було першим поштовхом?
Поштовхом було бажання продовжувати працювати за своєю спеціальністю. І розуміння, що краще прийняти пропозицію і спробувати, ніж навіть не спробувати, а потім пожалкувати, що не скористалась даним шансом.
Що мотивувало до дій? Що та хто можливо допоміг?
Найкраща мотивація — це власні амбіції.
Які перепони були на шляху? Чи був страх, невпевненність, бажання припинити? Як ти із цим впоралась?
Як вище казала — перепони були в тому, що на той момент було вже розпочатою інтеграційний курс вивчення німецької мови. Також довгий шлях на роботу і з роботи. Були і страх, і невпевненість, і бажання припинити це все. Все як у кожного, хто розпочинає щось нове і незнайоме для себе. Мозок з часом переналаштовується на інший спосіб життя і звикає до цього. Тому деякі моменти перестають мати таке значення як на початку роботи.
Як ти бачиш себе надалі тут у Німеччині?
Бачу себе затребуваним спеціалістом, працюючим в німецькій компанії бухгалтером. Розумію необхідність повернутись до вивчення німецької мови, тому що це надасть мені більше шансів в реалізації своїх планів.
Твоє побажання або наставлення до біженців з України, які наразі у розгубленому стані та не можуть знайти себе?
Очі бояться, а руки роблять. Необхідно ставити цілі і поступово займатись їх реалізацією. Хоча б з чогось почати. Не боятись зробити щось неправильно. Тільки коли робиш щось, набираєшся досвіду. Якщо нічого не робити, помилок не буде, але і просування теж. Також необхідо не боятись пробувати щось нове. Хоча б для того, щоб зрозуміти, чи зможеш ти займатись цим, чи це дійсне не твоє.
Ми щиро дякуємо Ксенії за інтерв’ю. Бажаємо подальшого розвитку, натхнення та успіху. Ставити цілі та орієнтири і прямувати до них.
