Христина Слабенька повернулась до улюбленої справи, туризму.
“Моя мета – зробити щасливими своїх дітей і себе. Якщо ти щасливий, то й навколо тебе теж будуть щасливі люди. Туризм мене надихав завжди. Я зрозуміла, що потрібно шукати можливості в цій сфері”.
Наше інтерв’ю із Христиною з Києва доводить, що якщо є щире бажання та мета не покидати улюблену роками справу, то навіть мінімальні знання мови не завадять отримати омріяну роботу. Як вона знайшла себе у Німеччині знов, які складнощі траплялися на шляху та які поради дає Христина всім, хто на початку шляху або в розгубленому стані, про це була наша розмова.
Розкажи коротко про свій приїзд у Німеччину? Коли та із ким ти прибула?
Як і більшість українців, прибула я в Німеччину в 2022 році. Це було 9 березня. Приїхала я разом зі своїми дітьми: дівчинкою 12 років та хлопчиком 10 років. Нас запросила в гості моя подружка дитинства, і ми були в Bernau bei Berlin. Там ми гостювали три тижні. Кожного дня їздили в Берлін, активно проводили час, щоб забутися від всієї ситуації, яка була в Україні, і показати дітям щось позитивне, пізнавальне, цікаве. На той час така була моя мета. Спершу ми думали, що це буде тиждень-два канікул у Німеччині, і повернемося назад до Києва. Але ситуація в Україні щоразу погіршувалася, а безпека дітей для мене була на першому місці. Діти пішли до школи, ми переїхали до іншого міста – Eberswalde (65км. від Берліна). І я зрозуміла, що вдома сидіти не зможу, що мені потрібно відволіктися від всього, що відбувається в Україні. І найкращим виходом буде- пошук нової роботи. Знайшла я роботу на сайті Agentur für Arbeit і з червня 2022 почала працювати в клубі скелелазіння “Boulder Halle & Cafe”. Там я мала змогу працювати англійською. Ця робота була для мене абсолютно новою. До цього я таким не займалася: я не працювала на рецепції, не працювала в кафе офіціанткою і ніколи не готувала веганських страв. Але все це було на моїй першій роботі в Німеччині, де я пропрацювала 10 місяців. Проте думка в голові залишалася – продовжувати ту діяльність, якою я займалася в Україні 16 років. Туризм мене надихав завжди. Я зрозуміла, що потрібно шукати можливості в цій сфері.
Пригадай свої перші враження від життя тут? Що було найважчим? В чому були труднощі?
Труднощі були, напевне, тільки з мовою. Якщо в Берліні англійською мовою можна обійтися без проблем, то в нашому маленькому містечку Eberswalde (42тис. населення) кожного дня я зустрічалася з фразою “Bitte die deutsche Sprache benutzen.” І тоді я почала навчатися на інтеграційних курсах на рівні B1, і мені дуже пощастило з учителем. Заняття були надзвичайно цікаві, але в голові був суцільний мікс англійської та німецької мови. Мені знадобився цілий рік, щоб я змогла повністю розділити ці дві мови.
Чи розглядала ти себе тут як спеціаліста, яким була в Україні? Чи зрозуміла, що будеш шукати новий шлях? Що було першим поштовхом?
Одного дня я прогулювалася містом і побачила офіс «Tourismus und Stadtmarketing Stadt Eberswalde“. Я просто сфотографувала його. І коли на уроці інтеграційних курсів вчитель запитав, яка твоя професія мрії, я просто показала йому цю фотографію і сказала, що хочу працювати тут. На що він відповів: “Давай, дзвони.” Це було під час уроку. Ми зателефонували до цього офісу, запитали, чи можна пройти практику. Мене записали на співбесіду. Я прийшла на співбесіду, і там мені сказали: “Ви не будете проходити практику, ми беремо вас на роботу.”
Я прийшла без сертифіката B1, без підтверджених на той час 2-ох магістерських дипломів про вищу освіту. Я прийшла лише з резюме. Вони мені повірили, в мене повірили, і так розпочалася моя туристична кар’єра в Німеччині.
Що мотивувало до дій? Що та хто можливо допоміг? Які перепони були на шляху? Чи був страх, невпевненість, бажання припинити? Як ти із цим впоралась?
Страх був надзвичайно сильний. В офісі туризму спілкувалися тільки німецькою мовою. У перший день, коли я прийшла працювати, відбулася прощальна вечірка з директором, який взяв мене на роботу. Ще двоє працівників звільнилися. В офісі залишилися я і ще одна співробітниця, яка говорила тільки німецькою. Вона сиділа і плакала, тому що не знала, як закрити всі питання туризму одній, поки наймуть новий персонал. І я зі своєю англійською та ein bischen Deutsch намагалася її заспокоїти. Ми стали справжніми подругами. Зараз ми дуже добре дружимо, хоча вже не працюємо в одному офісі. У нас вже різні напрямки, але ми підтримуємо зв’язок.
Вона була моєю наставницею. Вона змінила моє ставлення до німецького менталітету. Чи вона виняток із німецького менталітету? Вона надзвичайно весела, відкрита, добра, чесна. Я щаслива, що мені трапилася така людина на початку мого кар’єрного шляху в Німеччині.
Як ти бачиш себе надалі тут у Німеччині?
Своє майбутнє я бачу таким чином, що мені потрібно вивчити німецьку мову. Я прикладаю максимум зусиль. Зараз я навчаюся повторно на курсі B2. В планах є закінчити рівні C1 та C2 і продовжити робочий контракт. Я сподіваюся, що зараз буде новий контракт, вже безстроковий.
Я рада, що моя робота приносить мені задоволення, і що в мене є можливість спілкуватися з туристами з різних країн, які приїжджають відвідати наше місто. Інколи я працюю в туристичному центрі міста, надаючи інформацію, інколи приймаю групи туристів, або їжджу на різноманітні туристичні виставки, представляючи наше місто. Я корегую рекламні брошури ті, що англійською та польською мовами. Займаюся актуалізацією інтернет-сайту та організацією різних свят міста. Це також належить до туристичного офісу. Я рада, що моїм дітям тут подобається. Хоча не все одразу було зрозуміло. Перший рік був дуже важкий, діти чекали, коли ж ми повернемося в Україну, і кожен день був прожитий сьогоднішнім днем, без планів на майбутнє. Зараз у дітей з’явилися друзі, гарні успіхи в школі, багато різних нових хобі. Тому, звичайно моя душа болить за рідну Батьківщину і те, що там відбувається. Але моя позиція така: під час війни, коли стільки агресії та ненависті, коли стільки горя та розпачу, безнадії та нещастя, ти можеш зробити віддано і щиро одне – по-справжньому любити свою сім’ю. Тому моя мета – зробити щасливими своїх дітей і себе. Якщо ти щасливий, то й навколо тебе теж будуть щасливі люди.
Твоє побажання або наставлення до біженців з України, які наразі у розгубленому стані та не можуть знайти себе?
Моя порада може здатися банальною, але всі банальні речі є простими і правдивими. Важливо повірити в себе, не боятися починати щось нове, не боятися помилок, йти напролом, заводити нових друзів, багато спілкуватися німецькою мовою, прописати всі свої мрії і вірити у своє щастя. Кожен з нас має велику місію в цьому житті – бути щасливим і дарувати щастя іншим.
Ми щиро дякуємо Христині за інтерв’ю. Бажаємо подальшого натхнення та успіху в розвитку улюбленої справи. Не здаватися та рухатись тільки вперед.
