Берлін – місто багате на культурні події. А кількість мистецьких цінностей на квадратний метр тут просто зашкалює. Проте, не будемо перейматися закриттям Пергамського музею аж на 14 років, а поглянемо що ще варте уваги в берлінських музеях. Тим більш цікаво, що є нашого, українського у шанованих музейних німецьких стінах?
Ось до прикладу, в музеї Боде працює виставка Timeless Ukrainian Art. Тут представлені роботи українських художників, зроблені вже під час війни. Тобто свіжак. Оригінально зроблено подача експонатів. Кураторка Олеся Собкович ретельно вивчила сакральне мистецтво музею Боде і деякі з експонатів об’єднала в культурні діалоги з сучасними українськими роботами. Вийшло дуже потужно.
Сакральне мистецтво – простими словами, це про Ісуса і Богородицю. І ось така, здавалося б, далека відстань між італійською Мадонною ХV століття та українськими реаліями війни тільки підсилила зміст творів українських художників. Також ця виставка важлива для нас ще й тим, що це – можливість представити українське мистецтво пересічному європейському глядачу. Бо хто там до війни вникав, що там в тій Україні існує, крім шароварів? А показати дійсно є що.
Отож, щоб Ви знали що треба дивитися, спробуємо зробити віртуальну виставку в цій статті.
По-перше, вхід до музею українцям досі безкоштовний, але тепер потрібно показувати не тільки паспорт з посвідкою на проживання, а й всі соціальні пільги. Це картка Berlin VBB або лист з соціальними виплатами. По-друге, при вході варто взяти план розташування експонатів, бо музей Боде дуже великий, а на ніч відвідувачів, як в кіно, не залишають. План виставки Timeless Ukrainian Art є німецькою, англійською та українською. Біля кожного візуального діалогу, тобто біля групи експонатів, є таблички з описом на трьох мовах.
Перша група експонатів розташовується на першому поверсі. Тут ми бачимо ту ж таки італійську Мадонну в оточенні її українських сучасниць. Зліва це робота Олега Грищенко, де зображено Богородицю, що своїм Покровом захищає не просто людство і Україну, тут вона захищає конкретно ЗСУ! Якщо придивитися, на задньому фоні видно спалахи ракет, що аж відлітають від Богородиці. А в середині, під покровом Божої Матері, бачимо український прапор і надпис ЗСУ. На чорному фоні – ракети, під покровом – теплі кольори і затишок. Значить, уберегла.
Олег Грищенко “Покров Збройних Сил України”
Праворуч – інший український варіант Богородиці. Наче з маскувальної сітки. Війна ж бо. У малюнку одягу Божої Матері уважний глядач вловить надпис “Волонтерський Рух”. І це правда. Ця війна – це волонтери.
Алла Сорохан «Волонтерський рух»
Наступний візуальний діалог апелює до теми дитинства. Це фрагмент барельєфу “Мадонни” італійського художника Тверді Каймано ХІV століття та робота киянина Олексія Ревіки “Втрата, 2022-58”. Спочатку дивишся, наче звичайна українська ікона. Вгадуються візантійські традиції української іконографії, приміром, ікона “Богородиця Одигітрія Волинська”, яку переосмислює автор. Але при більш прискіпливому спогляданні, у вічі раптово кидається чорний силует! Чорний силует замість Ісуса. Дитини немає. Там пустота. Після втрати дитини в серці матері залишається тільки пам’ять, наповнена уламками. Ці два твори поєднанні не випадково. Символічно, що в рельєфі “Мадонна”, який пережив Другу Світову війну, збереглося лише два фрагмента – обличчя Діви Марії та верхівка лику Ісуса.
Олексій Ревіка “Втрата, 2022-58”
Тему втраченого дитинства зачіпає і наступна творча комунікація. Це – робота невідомого художника з Константинополя “Рельєф зі сценою дитячої гри” та графіка Олексія Ревіки “Вторгення-Суми, 2022-64”. Між цими творами пройшло 16 століть. Порівняно зі сценою безтурботної, веселої дитячої гри з візантійського рельєфу, графіка Ревіки виступає глибоким контрастом. В центрі композиції – зламана лялька, як символ зламаного війною дитинства. Війна продовжує руйнувати дитинство найменших і приносити в життя дітей недитячі випробування – згвалтування, втрату батьків, викрадення та примусове вивезення на територію окупанта.
Олексія Ревіки “Вторгення-Суми, 2022-64”
Експонат «Українська Мадонна» з наступного візуального діалогу Ви точно вже десь зустрічали. Це фото гуляло Фейсбуком у перші дні повномасштабного вторгнення. Воно зроблене у київському метро. На знімку – молода дівчина зі Львова, яка намагалася дістатися зі столиці до рідного міста, і під час обстрілу ховалася зі своїм немовлям у київській підземці.
Марина Соломенникова «Українська Мадонна»
Цей діалог розкриває тему материнства і її сакральності. Адже образ матері провадить ідею підтримки життя. Цей образ дає потужну мотивацію, щоб боронити Україну, боротися за своє життя та за життя своїх рідних. Ми бачимо, що поза постаттю молодої матері розміщується схема київського метро, але водночас – це золоте коло, яке нагадує німб.
В наступному творчому дуеті на глядача «працює» фрагмент. Але саме фрагмент тут грає головну емоційну роль. Річ у тому, що колись у музеї Боде зберігалися барельєфи італійських художників з витонченими мармуровими статуями. Але потім сталася Друга Світова війна. Від колись прекрасних мармурових фігур залишилися хіба що ось такі фрагменти. Зараз вже й не скажеш, що це був мармур. Більше на бетон схоже. Так і в графіці Матвія Вайсберга «Тонка червона лінія», фрагменти людських фігур констатують нинішній стан війни в Україні. Фрагмент в цьому діалозі розкриває як емоційний стан, так і історичні реалії.
Зрозумілі всім емоції читаються і в графіці Сергія Друзяки “Мішені”. Очевидно, що коментарі тут зайві.
Сергій Друзяка “Мішені”
У роботі Аліси Ложкіної «Втеча до Єгипту» кожний з нас впізнає себе. Цей візуальний діалог між невідомим художником ХV століття та українською мисткинею об’єднаний однією назвою та звертається насамперед до емоцій. З одного боку він розкриває почуття тих матерів, які змушені були залишити свій рідний дім і разом з дітьми вирушити у невідомість (адже більшість з нас і гадки не мали що нас очікує). Але також ця робота про вдячність тим людям, які на волонтерських засадах підтримують наше військо. Авторка Аліса Ложкіна пропонує змістити акценти і звернути увагу на постать Йосипа, який став підтримкою для Марії, теж, так би мовити, на волонтерських засадах.
Аліса Ложкіна «Втеча до Єгипту»
Як бачимо, виставка «Timeless Ukrainian Art» зачіпає різні теми нинішньої української реальності і наштовхує на роздуми на загальнолюдські теми: про захист і героїзм, втрачене дитинство і сакральне материнство, добро і зло. Є тут і про самопожертву (діалог творів «Стражденний Христос» німецького художника ХVІ століття Ганса Ляйнбергера та українського «Гріб Господній» Сергія Радкевича) і про цінності та переконання (дует робіт невідомого автора «Мученицька смерть святого Себастьяна» та «Рука. Голка» українського митця Сергія Радкевича).
Ця робота – маніфест проти насильства. Художник з України прагне передати ті фізичні відчуття і емоції людини, яка захищає власні переконання, цінності та ідеали. Митець вибрав дуже вдалий і напрочуд реалістичний образ. Це – рука, наскрізь пронизана голкою. І хоча С. Радкевич не зображує тут людину, ми відчуваємо її фізичний і душевний біль. Зі стіни, де висить картина, лине неприховане відчуття пекучого пронизливого болю. Митець гіперболізує діру, щоб показати: емоційна рана від реальності, в якій живе людина під час війни, залишиться назавжди. Водночас, голка – медичний інструмент, що рятує життя. Тому тут бачимо і інший посил: маємо надію на зцілення.
І насамкінець, три роботи, які апелюють до теми боротьби добра і зла. Адже війну теж можна сприймати, як боротьбу темних і світлих сил. В цій групі експонатів – скульптура Ігнаца Гюнтера «Святий Михаїл, котрий перемагає Сатану» ХVІІІ ст., так зване баварське рококо, графіка Матвія Вайсберга «Ангел Збройних Сил» та скульптура Костянтина Синицького «Гру закінчено». Це візуальне тріо несе життєствердну ноту про надію, ба більше, про рішучу боротьбу добра зі злом. Як ми знаємо з біблійних сюжетів, добро завжди перемагає. Про це говорять і українські митці. Можна сказати, діалог трьох творів демонструє різні етапи історії боротьби добра зі злом.
Матвій Вайсберг «Ангел Збройних Сил»
Графіка Матвія Вйсберга зображує ангела-воїна, який здіймається над українським військом, що йде в бій. Тут ангел – «небесний командир», покровитель і символ надії на перемогу.
Скульптура І.Гюнтера сповнена руху та легкості. Вона виповнена в стилістиці баварського бароко. Традиційно Архангела Михаїла зображено як ангела-воїна, який з щитом і мечем перемагає Сатану. Скульптор передає сцену битви і фіксує момент тріумфального удару: фігура архангела Михаїла височіє над переможеним дияволом.
Скульптура Ігнаца Гюнтера «Святий Михаїл, котрий перемагає Сатану»
Металева скульптура Матвія Війсберга – завершення остаточної боротьби. Ця робота конкретизує фінал протистояння – зло поборене, гру скінчено, Game over. Це остаточна Перемога! Надіємось і молимось, щоб цей фінал став пророчим.
Виставка триватиме до 17 березня 2024. Сердешно рекомендуємо до відвідання.
Дякуємо мистецтвознавиці Олесі Собкович за надану допомогу у підготовці матеріалу.